DOLONKY www.dolonky.km.ua

- Б - назад до алфавіту

Байталюк Валентина Богданівна –
народилася 1957 року в Дунаївцях. У 1981 році закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Працювала вчителем української мови та літератури. Нині — методист районного відділу освіти.
Твори опубліковані в альманахах «Сонях», «Осик осінній сон», та у «Дунаєвецькому віснику».
«На околиці літа» - перша книжка авторських творів вийшла 2007 року.

Бевз Оксана Володимирівна –
народилася 24 грудня 1983 року в м.Городку. Пішла до школи в 1991 році, любила малювати. Тому в 7 класі пішла в художню школу, закінчила її. Через любов до музики вчилася 7 років в музичній школі.
Отримала диплом Інституту релігійних наук у Городку.
Сьогодні навчається на історико-філософському факультеті у Варшаві.
Музика, малювання і любов до прекрасного органічно поєдналися і вилилися у вірші. Вперше друкувалася в збірочці "Мов діаманти..."(1997) і в газеті "Джерело". Публікація творів у альманаху «Городок над Смотричем», 2007).

Бендюг Анна Валентинівна –
народилась у Городку. Але живе у Хмельницькому, де ходила в дитсадок, навчалася в четвертій школі, де, по закінченні, працювала. Закінчила філологічний факультет Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету.
Досить часу проводить у Городку у батьківській хаті.
Виховує доньку. Працює у газеті "Проскурів".
Авторка книжки поезій «Ліниві вірші» (2004).
Публікація творів у альманаху «Городок над Смотричем», 2007.

Блендюк Богдан –
учень 16-ї школи міста ІваноФранківська. Активний дописувач газети ТУГДТ "ДОЛОНЬКИ" та автор окремої книжки "ДУМИ ПРО УКРАЇНУ".

Богацький Павло Олександрович –
(04.03.1883-22.12.1962), активний діяч української західної діаспори.
Його батько – виходець з Чернігівщини. А він – подолянин, бо народився в містечку Купині (нині — село Городоцького району). Павло був другою дитиною в сім’ї парафіяльного священника, але не останньою. Згодом братів і сестер стало шістнадцять. У рік народження Павла батько отримав перевід до Грицькова, неподалік Криничан. Тут, на подільських горбах, у розкішних долинах серед сільської дітвори проходило дитинство. Навчався вдома та у сільського дяка К. Ковальського.
Середню освіту здобував у Кам’янці-Подільському, у духовній семінарії. Його учителями були професор Киржицький, В. М. Чехівський, майбутній прем’єр уряду УНР. З семінарії 1903 року був виключений за участь у нелегальному гуртку.
Далі навчався в офіцерській школі у Вільно, закінчив її 1906 року і став підпоручиком. Був направлений на Далекий Схід. Потім Луцький полк, в якому служив, передислокувався в Ромни на Полтавщині, згодом – до Києва. У розпал першої російської революції за заборонену діяльність арештований і посаджений в тюрму на п’ять з половиною місяців, звільнений з царської армії. У 1907-1908 роках вчився на агрономічному відділі Київської політехніки.
Ще в семінарії прилучився до літературної праці, дописував до газет, журналів, редагував шкільний часопис “Проба сил”. 1907 року разом з Микитою Шаповалом видавав журнал “Українська хата”, став його редактором-організатором.
У квітні 1917 року на першому Українському національному конгресі, на якому головував професор М. С. Грушевський , П. О. Богацький обраний секретарем. За рекомендацією Миколи Шаповала, товариша-однодумця, співредактора “Української хати”, був призначений начальником столичної міліції, взяв на себе, як колишній військовик, функції охорони правопорядку в Києві. Не поривав з літературно-журналістською працею, публікувався в журналах “Україна”, “Книгар”, “Шляхи”, видрукував низку статтей, наукових розвідок, рецензій.
На прикінці квітня 1918 року зазнав арешту з боку німецьких властей. У лук’янівській в’язниці просидів до листопада. Тут завершив збірку новел, яка під назвою “Камелії” вийшла у видавництві “Грунт”, написав ряд рецензій для журналу “Книгар”. Як письменник Павло Богацький відомий прозовими творами: “Під баштою зі слонової кості”, “Вія долороза”, де описав період заслання до Сибіру, повістю “На горбах Поділля”, спогадами “З пережитого” та іншими.
Весною 1922 року на запрошення Українського комітету П. Богацький переїхав до Праги, влився до редакції “Нової України”, став одним з керівників “Селянської спілки”, ввійшов до складу президії Українського громадського фонду.
З цього часу починається активна науково-педагогічна діяльність Павла Олександровича. 1929 року став співробітником Українського соціологічного інституту, завідував Кабінетом шевченкознавства. Інститут був заснований ще 1919 року у Відні професором Грушевським М.С. Відновлений 1925 року в Празі, він діяв до 1945 року і залишив у науковій скарбниці сотні праць з різних галузей українознавства, історії, культури, соціології, підготував десятки науковців. Павло Олександрович зайнявся дослідженням Шевченкових творів, видав твори Григорія Чупринки, перший том вибраного з творчої спадщини Михайла Драгоманова. Його наукові дослідження були поіменовані ступенем Доктора гоноріс кауза по соціології, обранням дійсним членом історико-філологічного товариства, що діяло в Празі при Українському вільному університеті, членом Бібліологічної комісії Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові. Вже 1923 року на сторінках празької “Нової України” побачила світ його наукова розвідка “Сучасний стан світового мистецтва”, 1925 — “До історії критичного видання “Кобзаря” Т. Шевченка, 1927 року – твори Г. Чупринки з бібліографією, підготовленою П.О.Богацьким, “В. Самійленко, до історії його поеми “Гея”, “Достоєвський — українець”.
В особі П.О.Богацького Т. Г. Шевченко знайшов не тільки активного дослідника, палкого пропагандиста, а й непримиренного захисника. Ще 1911 року в “Українській хаті” він помісти повідомлення про “Проект пам’ятника Т.Г. Шевченку в Києві”. 1917 року у київському “Книгарі” з’явилась стаття “Т. Г. Шевченко і княгиня В. М. Рєпніна”. У празький період – “Кобзар” Тараса Шевченка. Видання в Празі 1876 до 1926” (Прага, Студентський вісник, ч.3, 1926), “Нове про Шевченка (1924-1927)” (Львів, літературно-науковий вісник, ч.5, 6, 1927), “Нове про Шевченка: інформативний огляд за рр. 1927-1929” (1930), “Фальсифікатори Шевченка” (Львів, Вісник українознавства, ч.3, 4, 1930). 1941 року під редакцією П. Богацького та В. Дорошенка у Празі побачили світ “Поезії Т. Г. Шевченка”, 1942 року — “Кобзар Тараса Шевченка за сто років. 1840-1940” (Краків-Львів, Українська книга, т.4).
1940 року П. О. Богацький переїхав до Німеччини, у Берліні працював в “Українському віснику”, в Баварії, у Міттенвальдському таборі для переміщених осіб, викладав в учительській семінарії. Тут видав історію української літератури для шкіл, розпочав працю над “Малою літературною енциклопедією”. В “Українському віснику” опублікував критичний аналіз творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського, Григорія Чупринки.
1949 року, у рік “великого ісходу”, покинув Європу, разом з дружиною Валерією поселився в Тірулі (Австралія). Шісдесятишестирічний професор, зменшивши вік на 10 літ, розпочав адаптаційний період з роботи на сталеварні, поки не пристосувався до нових умов.
В Австралії розгорнув наукову, літературну й журналістську діяльність, співпрацював з сіднейською газетою “Вільна думка”. 1953 року ми знаходимо його в групі засновників австралійського відділення Наукового товариства імені Т. Шевченка. Як дійсний член цього товариства, продовжив бібліографічні дослідження, критичний аналіз творчості, текстів Т. Г. Шевченка, роботу над “Малою літературною енциклопедією”. І хоч сам автор назвав МЛЕ “скромним довідником для тих, хто в наших умовах життя ціквиться українською літературою і взагалі історією і формою слова”, наукова громадськість дала їй високу оцінку. Подолянин В. Січинський писав: “Це є оригінальна, дуже цінна праця, що знайомить читача з усіма явищами і стилями в літературі і подає короткі, синтетичні відомості про українських письменників та цілу історію українського та світового письменства. МЛЕ особливо цінна для українських шкіл та курсві на еміграції”. На жаль, ось тільки в наші дні планується видати МЛЕ в університеті Макворі зусиллями проф. М. Павлишена та коштом фундації українознавчих студій в Австралії.
Помер П. О. Богацький 22 грудня 1962 року, залишивши цікаву літературну й наукову спадщину, яка в умовах незалежності України поступово повертається на Батьківщину. Покидав рідне Поділля, Україну і Павло Олександрович, щоб повернутись до свого народу ось тепер, у часи розбудови незалежної Української держави.
1990 року старанням відомого літературознавця професора Ф. Погребенника в Україні було видруковано оповідання П. Богацького “Чесний робітник”. У Шевченківському музеї в Києві розгорнута виставка творчого доробку письменника й ученого, проведений вечір, в якому брав участь син Левко Павлович. Звучали промови, твори П. Богацького, української пісні. Він пройшов до нас з “Енциклопедією української діаспори”, де життю і діяльності нашого знаменитого земляка присвячено змістовні гасла. Його доробок аналізують австралійські дослідники І. Рибчин, Р. Микитович, С. Радіон.

Брилінський Дмитро Михайлович –
(10.09.1916-05.03.1998) народився в с. Сирватинці Городоцького району Хмельницької області в селянській родині.
Закінчив Сирватинецьку семирічку, 4 курс робітфаку при Кам'янець-Подільському ІНО, філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту імені М. В. Гоголя (1939).
Працював викладачем Кам'янець-Подільського педагогічного училища, вчителем української мови та літератури, логіки, психології, завучем середньої школи, викладачем вечірньої школи у Городку на Смотричі. Відмінник народної освіти України, нагороджений медаллю А. С. Макаренка, двома грамотами Міністерства освіти України.
Учасник Вітчизняної війни. Кавалер ордена Вітчизняної війни другого ступеня і медалі "За відвагу". Має інші урядові нагороди.
Робсількор з 1936 року. Піонер літературного краєзнавства в Україні. Популяризатор літератури рідного краю – Поділля.
Учасник всесвітнього форуму українців (Київ, 1992).
Автор книжок "Матеріали до словника подільських говірок", "Словник подільських говірок", "Україно, моя Україно"(1998), "Загадки"(1996), "Письменники і Хмельниччина"(1998), "З людьми і для людей" (2002) багатьох журнальних статей. Добірка віршів опублікована У альманасі «Городок над Смотричем» (2006). У більшій частині творчий доробок залишився неопублікованим.

	Байталюк Валентина Богданівна – народилася 1957 року в Дунаївцях. У 1981 році закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Працювала вчителем української мови та літератури. Нині — методист районного відділу освіти. Твори опубліковані в альманахах «Сонях», «Осик осінній сон», та у «Дунаєвецькому віснику». «На околиці літа» - перша книжка авторських творів вийшла 2007 року.
	Бевз Оксана Володимирівна – народилася 24 грудня 1983 року в м.Городку. Пішла до школи в 1991 році, любила малювати. Тому в 7 класі пішла в художню школу, закінчила її. Через любов до музики вчилася 7 років в музичній школі. Отримала диплом Інституту релігійних наук у Городку. Сьогодні навчається на історико-філософському факультеті у Варшаві. Музика, малювання і любов до прекрасного органічно поєдналися і вилилися у вірші. Вперше друкувалася в збірочці "Мов діаманти..."(1997) і в газеті "Джерело". Публікація творів у альманаху «Городок над Смотричем», 2007).
	Бендюг Анна Валентинівна – народилась у Городку. Але живе у Хмельницькому, де ходила в дитсадок, навчалася в четвертій школі, де, по закінченні, працювала. Закінчила філологічний факультет Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Досить часу проводить у Городку у батьківській хаті. Виховує доньку. Працює у газеті "Проскурів". Авторка книжки поезій «Ліниві вірші» (2004). Публікація творів у альманаху «Городок над Смотричем», 2007.
	Блендюк Богдан – учень 16-ї школи міста ІваноФранківська. Активний дописувач газети ТУГДТ "ДОЛОНЬКИ" та автор окремої книжки "ДУМИ ПРО УКРАЇНУ".
	Богацький Павло Олександрович – (04.03.1883-22.12.1962), активний діяч української західної діаспори. Його батько – виходець з Чернігівщини. А він – подолянин, бо народився в містечку Купині (нині — село Городоцького району). Павло був другою дитиною в сім’ї парафіяльного священника, але не останньою. Згодом братів і сестер стало шістнадцять. У рік народження Павла батько отримав перевід до Грицькова, неподалік Криничан. Тут, на подільських горбах, у розкішних долинах серед сільської дітвори проходило дитинство. Навчався вдома та у сільського дяка К. Ковальського. Середню освіту здобував у Кам’янці-Подільському, у духовній семінарії. Його учителями були професор Киржицький, В. М. Чехівський, майбутній прем’єр уряду УНР. З семінарії 1903 року був виключений за участь у нелегальному гуртку. Далі навчався в офіцерській школі у Вільно, закінчив її 1906 року і став підпоручиком. Був направлений на Далекий Схід. Потім Луцький полк, в якому служив, передислокувався в Ромни на Полтавщині, згодом – до Києва. У розпал першої російської революції за заборонену діяльність арештований і посаджений в тюрму на п’ять з половиною місяців, звільнений з царської армії. У 1907-1908 роках вчився на агрономічному відділі Київської політехніки. Ще в семінарії прилучився до літературної праці, дописував до газет, журналів, редагував шкільний часопис “Проба сил”. 1907 року разом з Микитою Шаповалом видавав журнал “Українська хата”, став його редактором-організатором. У квітні 1917 року на першому Українському національному конгресі, на якому головував професор М. С. Грушевський , П. О. Богацький обраний секретарем. За рекомендацією Миколи Шаповала, товариша-однодумця, співредактора “Української хати”, був призначений начальником столичної міліції, взяв на себе, як колишній військовик, функції охорони правопорядку в Києві. Не поривав з літературно-журналістською працею, публікувався в журналах “Україна”, “Книгар”, “Шляхи”, видрукував низку статтей, наукових розвідок, рецензій. На прикінці квітня 1918 року зазнав арешту з боку німецьких властей. У лук’янівській в’язниці просидів до листопада. Тут завершив збірку новел, яка під назвою “Камелії” вийшла у видавництві “Грунт”, написав ряд рецензій для журналу “Книгар”. Як письменник Павло Богацький відомий прозовими творами: “Під баштою зі слонової кості”, “Вія долороза”, де описав період заслання до Сибіру, повістю “На горбах Поділля”, спогадами “З пережитого” та іншими. Весною 1922 року на запрошення Українського комітету П. Богацький переїхав до Праги, влився до редакції “Нової України”, став одним з керівників “Селянської спілки”, ввійшов до складу президії Українського громадського фонду. З цього часу починається активна науково-педагогічна діяльність Павла Олександровича. 1929 року став співробітником Українського соціологічного інституту, завідував Кабінетом шевченкознавства. Інститут був заснований ще 1919 року у Відні професором Грушевським М.С. Відновлений 1925 року в Празі, він діяв до 1945 року і залишив у науковій скарбниці сотні праць з різних галузей українознавства, історії, культури, соціології, підготував десятки науковців. Павло Олександрович зайнявся дослідженням Шевченкових творів, видав твори Григорія Чупринки, перший том вибраного з творчої спадщини Михайла Драгоманова. Його наукові дослідження були поіменовані ступенем Доктора гоноріс кауза по соціології, обранням дійсним членом історико-філологічного товариства, що діяло в Празі при Українському вільному університеті, членом Бібліологічної комісії Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові. Вже 1923 року на сторінках празької “Нової України” побачила світ його наукова розвідка “Сучасний стан світового мистецтва”, 1925 — “До історії критичного видання “Кобзаря” Т. Шевченка, 1927 року – твори Г. Чупринки з бібліографією, підготовленою П.О.Богацьким, “В. Самійленко, до історії його поеми “Гея”, “Достоєвський — українець”. В особі П.О.Богацького Т. Г. Шевченко знайшов не тільки активного дослідника, палкого пропагандиста, а й непримиренного захисника. Ще 1911 року в “Українській хаті” він помісти повідомлення про “Проект пам’ятника Т.Г. Шевченку в Києві”. 1917 року у київському “Книгарі” з’явилась стаття “Т. Г. Шевченко і княгиня В. М. Рєпніна”. У празький період – “Кобзар” Тараса Шевченка. Видання в Празі 1876 до 1926” (Прага, Студентський вісник, ч.3, 1926), “Нове про Шевченка (1924-1927)” (Львів, літературно-науковий вісник, ч.5, 6, 1927), “Нове про Шевченка: інформативний огляд за рр. 1927-1929” (1930), “Фальсифікатори Шевченка” (Львів, Вісник українознавства, ч.3, 4, 1930). 1941 року під редакцією П. Богацького та В. Дорошенка у Празі побачили світ “Поезії Т. Г. Шевченка”, 1942 року — “Кобзар Тараса Шевченка за сто років. 1840-1940” (Краків-Львів, Українська книга, т.4). 1940 року П. О. Богацький переїхав до Німеччини, у Берліні працював в “Українському віснику”, в Баварії, у Міттенвальдському таборі для переміщених осіб, викладав в учительській семінарії. Тут видав історію української літератури для шкіл, розпочав працю над “Малою літературною енциклопедією”. В “Українському віснику” опублікував критичний аналіз творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського, Григорія Чупринки. 1949 року, у рік “великого ісходу”, покинув Європу, разом з дружиною Валерією поселився в Тірулі (Австралія). Шісдесятишестирічний професор, зменшивши вік на 10 літ, розпочав адаптаційний період з роботи на сталеварні, поки не пристосувався до нових умов. В Австралії розгорнув наукову, літературну й журналістську діяльність, співпрацював з сіднейською газетою “Вільна думка”. 1953 року ми знаходимо його в групі засновників австралійського відділення Наукового товариства імені Т. Шевченка. Як дійсний член цього товариства, продовжив бібліографічні дослідження, критичний аналіз творчості, текстів Т. Г. Шевченка, роботу над “Малою літературною енциклопедією”. І хоч сам автор назвав МЛЕ “скромним довідником для тих, хто в наших умовах життя ціквиться українською літературою і взагалі історією і формою слова”, наукова громадськість дала їй високу оцінку. Подолянин В. Січинський писав: “Це є оригінальна, дуже цінна праця, що знайомить читача з усіма явищами і стилями в літературі і подає короткі, синтетичні відомості про українських письменників та цілу історію українського та світового письменства. МЛЕ особливо цінна для українських шкіл та курсві на еміграції”. На жаль, ось тільки в наші дні планується видати МЛЕ в університеті Макворі зусиллями проф. М. Павлишена та коштом фундації українознавчих студій в Австралії. Помер П. О. Богацький 22 грудня 1962 року, залишивши цікаву літературну й наукову спадщину, яка в умовах незалежності України поступово повертається на Батьківщину. Покидав рідне Поділля, Україну і Павло Олександрович, щоб повернутись до свого народу ось тепер, у часи розбудови незалежної Української держави. 1990 року старанням відомого літературознавця професора Ф. Погребенника в Україні було видруковано оповідання П. Богацького “Чесний робітник”. У Шевченківському музеї в Києві розгорнута виставка творчого доробку письменника й ученого, проведений вечір, в якому брав участь син Левко Павлович. Звучали промови, твори П. Богацького, української пісні. Він пройшов до нас з “Енциклопедією української діаспори”, де життю і діяльності нашого знаменитого земляка присвячено змістовні гасла. Його доробок аналізують австралійські дослідники І. Рибчин, Р. Микитович, С. Радіон.
	Брилінський Дмитро Михайлович – (10.09.1916-05.03.1998) народився в с. Сирватинці Городоцького району Хмельницької області в селянській родині. Закінчив Сирватинецьку семирічку, 4 курс робітфаку при Кам'янець-Подільському ІНО, філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту імені М. В. Гоголя (1939). Працював викладачем Кам'янець-Подільського педагогічного училища, вчителем української мови та літератури, логіки, психології, завучем середньої школи, викладачем вечірньої школи у Городку на Смотричі. Відмінник народної освіти України, нагороджений медаллю А. С. Макаренка, двома грамотами Міністерства освіти України. Учасник Вітчизняної війни. Кавалер ордена Вітчизняної війни другого ступеня і медалі "За відвагу". Має інші урядові нагороди. Робсількор з 1936 року. Піонер літературного краєзнавства в Україні. Популяризатор літератури рідного краю – Поділля. Учасник всесвітнього форуму українців (Київ, 1992). Автор книжок "Матеріали до словника подільських говірок", "Словник подільських говірок", "Україно, моя Україно"(1998), "Загадки"(1996), "Письменники і Хмельниччина"(1998), "З людьми і для людей" (2002) багатьох журнальних статей. Добірка віршів опублікована У альманасі «Городок над Смотричем» (2006). У більшій частині творчий доробок залишився неопублікованим.